Мало хто з харків’ян у 1990-х міг уявити, що хлопець, який місить розчин на будмайданчику, через тридцять років керуватиме містом-мільйонником у найскладніший період його історії. Шлях Ігоря Терехова не схожий на типову політичну кар’єру – він почався не з партійних кабінетів, а зі справжніх цегляних стін, креслень і будівельних норм.
Хлопець із робітничого району, який обрав бетон і креслення
Ігор Терехов народився 14 січня 1967 року в Харкові, в середовищі, де ручна праця вважалася нормою, а вища освіта – квитком у стабільне майбутнє. З дитинства він бачив, як місто змінюється, і його цікавило не просто споглядання, а механіка зведення об’єктів. Після школи вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту (тепер Харківський національний університет будівництва та архітектури). Отримана там спеціальність “промислове та цивільне будівництво” дала не тільки технічний вишкіл, а й здатність мислити масштабами кварталів, інфраструктурних вузлів і навантажень на несучі конструкції.
У студентські роки він не обмежувався теорією – щоліта практикувався на реальних майданчиках. Тоді ж сформувалася звичка особисто перевіряти якість роботи, яка пізніше стала його візитівкою вже в муніципальному управлінні. Викладачі згадували його як допитливого студента, що міг годинами розбирати вузли стикування панелей. Відмінне засвоєння супротиву матеріалів, архітектурного проєктування та економіки будівництва вилилося в диплом із відзнакою, який відкрив двері одразу в практичну площину.
Терехов не пішов у науку, хоча пропозиції були – його вабила швидка віддача від збудованого. Першим робочим місцем став трест “Харківжитлобуд”, де молодий фахівець пройшов шлях від майстра до керівника середньої ланки. Саме там він навчився читати місто не як архітектурний ансамбль, а як складну систему комунікацій, що потребує ремонту, заміни, модернізації. Цей досвід прямого контакту з бетоном, арматурою та робітничими бригадами пізніше не дав йому перетворитися на кабінетного чиновника.
Перші об’єкти Терехова – багатоповерхівки, що формували обличчя Харкова
Кінець 1990-х і початок 2000-х стали для Харкова часом житлового буму. Терехов брав участь у зведенні житлових масивів на Салтівці, Олексіївці та Павловому Полі. Це були типові серійні будинки, проте для нього вони стали полігоном управлінських рішень. Він швидко зрозумів, що проєкти часто гальмуються через неузгодженість документації, і почав впроваджувати наскрізний контроль ще на стадії котловану.
Побутує думка, що будівельник не бачить далі свого об’єкта, але Терехов якраз доводив зворотне. За його ініціативи при здачі чергового мікрорайону паралельно робили підведення дорожньої мережі та освітлення, чого раніше доводилося чекати роками. Така зшивка житлового будівництва з благоустроєм була рідкістю для того періоду. Не дивно, що його помітили в міськвиконкомі та запросили в департамент, який опікувався капітальним будівництвом.
У цей період він особисто інспектував стан трубопроводів у підвалах новобудов, вимагав заміни дешевих матеріалів на довговічніші. Серед колег-будівельників закріпилася його фраза: “Краще перекласти стіну зараз, ніж мерзнути потім”. Вона, хоч і звучить по-робітничому, дуже точно описує філософію, яку Терехов переніс у політичне життя. На цьому етапі він ще не публічна фігура, але вже людина, яка розуміє, що місто – це великий організм із кровоносними мережами теплотрас, каналізації та доріг.
Як будівельник опинився у владних кабінетах
Перехід від контролю над бетоном до управління адміністративними процесами стався у 2007 році, коли Терехова призначили заступником голови Харківської обласної державної адміністрації. Це було схоже на стрибок із технічної документації одразу в політичну аналітику. Багато хто крутив пальцем біля скроні: мовляв, чи зможе людина, звикла до чітких креслень, працювати в умовах хиткої бюрократії. Та виявилося, що саме будівельна звичка звіряти кожен крок із реальним результатом дала Терехову перевагу.
В обласній адміністрації він курирував питання житлово-комунального господарства та будівництва. Терехов рідко проводив довгі наради – натомість впровадив практику виїзних штабів просто на об’єкти. Така манера управління вирізняла його серед колег, які віддавали перевагу кабінетним обговоренням. Чиновницький апарат спочатку сприймав його як варяга з будмайданчика, але вже за рік він домігся прискорення термінів реконструкції кількох лікарень та шкіл у районах області.
У 2010-му Терехова запрошують у команду Геннадія Кернеса, який саме готувався до виборів міського голови. Рішення прийняти цю пропозицію виявилося доленосним: будівельник потрапив у епіцентр великої політичної гри. Йому довірили блок міського господарства – і це було не формальне місце, а справжній командний пункт. Терехов зібрав навколо себе людей із будівельним та інженерним минулим, створивши свого роду “технічний штаб” усередині мерії.
Робота в команді Кернеса – школа великих рішень
Посада заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства не передбачає тихих буднів. Терехов відповідав за тепло, воду, ремонт доріг, вивезення сміття – тобто за все те, що щодня дратує мешканців, якщо працює погано. Він узявся за системну реорганізацію теплового господарства, скоротивши кількість поривів на магістралях ще до початку масштабної модернізації. Застосовані ним технічні рішення часто випереджали середній рівень українських міст на той час.
У цей період Терехов сформував управлінський стиль, який можна назвати “жорстким контролем без зайвого галасу”. Він особисто приїздив на аварійні ділянки тепломереж навіть уночі, що стало легендарною рисою серед комунальників. Один із випадків, коли через прорив магістралі без опалення залишилися понад сто будинків, Терехов вирішив не з кабінету, а прямо біля розкопаної траншеї, тримаючи в руках схему подачі теплоносія. Журналісти тоді писали, що мерія вперше спілкується з людьми не пресрелізами, а гарячою кавою на місці аварії.
Саме в команді Кернеса він зіткнувся із жорсткою необхідністю балансувати між політичною доцільністю та інженерною логікою. Деякі проєкти доводилося обстоювати перед міською радою з цифрами в руках, а не з гаслами. Наприклад, реконструкція парку Горького, де Терехов наполіг на заміні комунікацій до укладання бруківки, а не після. Це зекономило міському бюджету чималі кошти і стало взірцем для інших міст.
Основні досягнення Терехова на посаді заступника мера:
- скорочення аварійності на тепломережах на третину за рахунок впровадження планово-попереджувальних ремонтів;
- створення єдиної диспетчерської служби комунальних аварій з часом реагування до 40 хвилин;
- модернізація насосних станцій водоканалу без відключення споживачів;
- запровадження програми “Двір без калюж” – асфальтування та дренаж у дворах старого житлового фонду;
- організація перших у Харкові підземних контейнерних майданчиків для сміття;
- відновлення освітлення на понад 200 внутрішньоквартальних територіях упродовж одного сезону;
- будівництво одразу трьох нових каналізаційних колекторів у спальних районах.
Попри очевидні господарські успіхи, Терехов уникав публічної медійності. Він рідко давав інтерв’ю, а його поява в кадрі майже завжди була пов’язана з конкретним об’єктом. Це створювало образ “технаря”, який не грає в політику, а просто робить свою роботу – і такий образ виявився напрочуд живучим.
Цікавий факт: під час однієї з найпотужніших злив у Харкові Терехов особисто допомагав бригадам розчищати зливову каналізацію в районі Південного вокзалу, стоячи по коліно у воді. Очевидці потім розповідали, що він працював лопатою нарівні з комунальниками, поки пресслужба мерії навіть не встигала зробити фото.
Від виконувача обов’язків до повноцінного голови міста
Смерть Геннадія Кернеса в грудні 2020 року поставила місто на роздоріжжі. Секретар міськради Ігор Терехов за законом став виконувачем обов’язків міського голови. Фактично це означало, що людина з будівельним минулим повинна взяти на себе не лише комунальний блок, а всю політичну відповідальність за Харків у надзвичайно турбулентний період. Одразу почалися спроби розхитати міську владу, проте Терехов продемонстрував ту саму холоднокровність, з якою колись укладав бетон у мороз – без зайвих рухів, чітко за технологією.
Першим серйозним випробуванням стало затвердження бюджету та збереження команди. Частина чиновників пішла, але кістяк господарського блоку залишився. Терехов відмовився від гучних кадрових чисток, заявивши, що місту потрібна стабільність, а не революція. Це викликало критику з боку опозиції, проте дозволило не втратити темп підготовки до опалювального сезону – річ для Харкова надзвичайно чутлива.
Позачергові вибори мера, призначені на жовтень 2021 року, стали для Терехова першим політичним іспитом, де він брав участь як самостійний кандидат. Його передвиборча програма була мінімум політичних обіцянок і максимум конкретних адрес, де потрібен ремонт покрівлі або заміна ліфтів. Такий підхід викликав подив у політтехнологів, які звикли до гучних гасел. Але харків’яни оцінили: в першому турі Терехов набрав понад 50%, ставши повноцінним мером. Це була перемога його багаторічної стратегії – говорити з людьми мовою справ, а не декларацій.
Як розвивалася кар’єра Терехова – ключові етапи:
| Період | Посада | Ключові дії |
|---|---|---|
| 1990–2007 | Інженер-будівельник, керівник дільниці в тресті “Харківжитлобуд” | Зведення житлових масивів, наскрізний контроль якості, поєднання будівництва з благоустроєм |
| 2007–2010 | Заступник голови Харківської облдержадміністрації | Реформування ЖКГ області, прискорення реконструкції соціальних об’єктів |
| 2010–2020 | Заступник Харківського міського голови з питань ЖКГ | Модернізація тепломереж, створення диспетчерської служби, реконструкція парку Горького, програми благоустрою дворів |
| грудень 2020 – жовтень 2021 | Секретар міськради, в.о. мера Харкова | Утримання керованості містом, затвердження бюджету, підготовка до виборів без кадрових струсів |
| з листопада 2021 | Харківський міський голова | Управління містом під час повномасштабної війни, організація оборони, відбудова інфраструктури після обстрілів, збереження життєдіяльності мегаполісу |
Терехов у воєнний час – управління містом під обстрілами
24 лютого 2022 року стало моментом, який перевірив на міцність усі попередні десятиліття досвіду. Харків опинився під масованими атаками вже в перші години вторгнення. Терехов не евакуювався і не залишив місто – він розгорнув оперативний штаб прямо в будівлі мерії, попри ризик прямих влучань. Його будівельне минуле спрацювало в абсолютно несподіваний спосіб: він міг оцінити пошкодження конструкцій без складних експертиз і миттєво приймати рішення про відселення людей або укріплення несучих стін.
У перші тижні війни комунальники під керівництвом Терехова робили те, що не вписувалося в жодні регламенти – заварювали пробоїни в теплотрасах просто під артобстрілами, щоб зберегти циркуляцію теплоносія. Мер особисто координував подачу води та електрики в мікрорайони, де це було фізично можливо. Жодне місто в Європі з часів Другої світової не стикалося з такою інтенсивністю ударів по цивільній інфраструктурі, а тут система вистояла – багато в чому завдяки тому, що вона була заздалегідь підготовлена і мала нормальний запас міцності, закладений ще в мирні роки.
Терехов постійно виїжджав на місця “прильотів” – у Північну Салтівку, на ХТЗ, в центр. Його фіксували на камери без піджака, в касці та бронежилеті, з планом відновлювальних робіт у планшеті. На противагу звичному образу політика, що з’являється після наведення порядку, Терехов був там, коли ще диміли руїни. Це сформувало специфічну довіру, яку не купиш виборчими технологіями. Харків’яни почали впізнавати мера не за піаром, а за тим, як він особисто допомагає витягувати техніку із завалених депо.
Окремої уваги заслуговує відбудова житлового фонду. Терехов прийняв принципове рішення – не чекати закінчення війни для капітального ремонту, а розпочати аварійно-відновлювальні роботи негайно. Завдяки його виробничому досвіду вдалося організувати мобільні бригади, які закривали тепловий контур у багатоповерхівках протягом кількох діб після обстрілу. Таке темпоральне ущільнення робіт можливе лише тоді, коли керівник знає не тільки адміністративну, а й виробничу логіку. Саме це і вирізняє Терехова серед багатьох управлінців – він розуміє, скільки часу потрібно на застигання бетону за мінусової температури та як організувати підвезення матеріалів у комендантську годину.
Час, проведений біля креслярських дощок та на бетонних майданчиках, несподівано став критично важливим для міста, яке опинилося під щоденними атаками. Ігор Терехов пройшов шлях від майстра, що контролює укладання плитки, до мера, який під обстрілами тримає в руках не тільки документи, а й схеми теплопостачання розбитих кварталів. Його біографія позбавлена типових політичних злетів – це історія людини, яка звикла спочатку зводити фундамент, а потім уже говорити про фасад. У цьому, мабуть, і полягає відповідь на питання, чому Харків у найтяжчий період не втратив керованості й дотепер продовжує жити, відновлюватися та тримати оборону.